| |
У пошуках світла: Майстер фоторепортажу Олена Жеронкіна
В поисках света: Мастер фоторепортажа Елена Жеронкина
In search of light: A photojournalism master Elena Zheronkina
Нові технології переповнюють наш світ, вони створюють паралельні історії та віртуальні світи, і на запитання “А де ж правда?” може відповісти документальне фото. Вловити сенси того, що відбувається, передати правду життя в живій емоції людини - ось, мабуть, призначення людини з камерою.
Фотомайстер, професійний перекладач, меломанка, людина світу - Олена Жеронкіна, почувши про себе такі характеристики, щиро здивувалася б, адже перфекціонізм не дозволяє їй ставитися до своєї творчості як до досконалого.
На початку 1990-х Олена приїхала до Києва, і він став їй рідним. Ігор Сікорський, Борис Лятошинський, Михайло Булгаков, Лесь Курбас, Олександр Мурашко, Іван Миколайчук, Михайло Бойчук, Микола Пирогов, Микола Амосов, Анатолій Солов’яненко, Іван Карпенко-Карий, Соломія Крушельницька… Так, долі окремих людей становлять долю міста, долю країни.
Дитинство та юність Олени пройшли у невеликому містечку на березі Південного Бугу. Можливо, звідси вона має любов до тиші. І згодом споглядання тиші стане однією з основних її якостей, умінням розпізнавати навколишній світ як світ внутрішній, духовний. Тому фоторепортажі з концертів та вернісажів, які знімає Олена, сприймаються як портрет Часу. Вона, вдивляючись у обличчя, споглядаючи пластику рухів
своїх персонажів, як майстерний рибалка ловить найважливіший момент та фіксує його на камеру. Із сотні зафіксованих миттєвостей Олена обирає один кадр і не любить фотографій постановки.
Будучи відданою музиці меломанкою, Олена знімає концерти. Її репортажі відображають зворотний зв’язок сцени та залу для глядачів. Вона відобразила безліч концертів, і завжди це виконавці натхненної, вражаючої «якісної» музики. Автор ніби тримає в собі якийсь прилад розпізнання «вищої проби», такий, яким визначають справжність дорогоцінного каменю, його карат - прагнення до
досконалості та вміння розпізнати цю досконалість в іншій людині. Адже можна зробити ще краще, яскравіше, проникливіше…
Література даосизму і дзен-буддизму, якою Олена захоплюється з юності, стає для героїні нашого оповідання керівництвом до дії. Намагаючись розпізнати шлях істини в кожній особі та жесті людини, яка стала об’єктом її фотокамери, Олена фіксує обличчя епохи.
На численних вернісажах важко знайти Олену серед гостей. Вона вміє бути непомітною. Це допомагає вловлювати дорогоцінний кадр, адже герої репортажів рідко позують Олені. Зупинена мить завжди вільна, вона зберігає інерцію руху.
Автор має цикл фотографій природи. тишу вона знімає так, що ми розуміємо, так, справді, це тиша, яку вловив фотограф.
Чекаємо від Олени Жеронкіної персональних виставок, в яких відображено наш час з його найкращого, сакрального боку, де внутрішня гармонія перемагає хаос, де викривлення наших життів вирівнюються у стрункі лінії доль.
Наталія Бондаренко, мистецтвознавець. Київ, 2024
. . . .
Новые технологии переполняют наш мир, они создают параллельные истории и виртуальные миры, и на вопрос «А где же правда?» может ответить документальное фото. Уловить смыслы происходящего, передать правду жизни в живой эмоции человека, - вот, пожалуй, предназначение человека с камерой.
Фотомастер, профессиональный переводчик, меломанка, человек мира - Елена Жеронкина, услышав о себе такие характеристики, искренне бы удивилась, ведь перфекционизм не позволяет ей относиться к своему творчеству как к совершенному.
В начале 1990-х Елена приехала в Киев, и он стал ей родным. Город, где дышит и живёт древняя история, зарождаются циклоны событий, не всегда однозначных, где родились, либо формировались как творческие личности люди, известные на весь мир - Вацлав Нижинский, Игорь Сикорский, Борис Лятошинский, Михаил Булгаков, Лесь Курбас, Александр Мурашко, Иван Миколайчук, Михаил Бойчук, Николай Пирогов, Николай
Амосов, Анатолий Соловьяненко, Иван Карпенко-Карый, Саломея Крушельницкая… Так судьбы отдельных людей составляют судьбу города, судьбу страны.
Детство и юность Елены прошли в небольшом городке на берегу Южного Буга. Возможно, отсюда у неё любовь к тишине. И со временем созерцание тишины станет одним из основных её качеств, умением распознавать окружающий мир как мир внутренний, духовный. Поэтому фоторепортажи с концертов и вернисажей, которые снимает Елена, воспринимаются как портрет Времени. Она, вглядываясь в лица, созерцая пластику движений
своих персонажей, как искусный рыболов ловит самый важный момент и фиксирует его на камеру. Из сотни зафиксированных мгновений Елена выбирает один кадр и не любит постановочные фотографии.
Являясь преданной музыке меломанкой, Елена снимает концерты. Её репортажи отражают обратную связь сцены и зрительного зала. Она запечатлела множество концертов, и всегда это исполнители вдохновенной, впечатляющей, «качественной» музыки. Автор словно держит у себя некий прибор распознания «высшей пробы», такой, каким определяют подлинность драгоценного камня, его карат - стремление
к совершенству и умение распознать это совершенство в другом человеке. Ведь можно сделать ещё лучше, ярче, проникновеннее…
Литература даосизма и дзен-буддизма, которой Елена увлекается с юности, становится для героини нашего рассказа руководством к действию. Пытаясь распознать путь истины в каждом лице и жесте человека, который стал объектом её фотокамеры, Елена фиксирует лицо эпохи.
На многочисленных вернисажах вы с трудом найдёте Елену среди гостей. Она умеет быть незаметной. Это помогает улавливать драгоценный кадр, ведь герои репортажей редко позируют Елене. Остановленное мгновение всегда свободно, оно сохраняет инерцию движения.
У автора есть цикл фотографий природы. Елена работает и в этом пространстве деревьев, рек, облаков, травы и птиц по такому же принципу, как и с людьми. Под пристальным и любящим взглядом Елены природа персонифицируется. Музыка кадра этой удивительной женщины всегда разнообразна. Даже тишину она снимает так, что мы понимаем, да, действительно, это тишина, которую уловил фотограф.
Ждём от Елены Жеронкиной персональных выставок, в которых отражено наше время с его лучшей, сакральной стороны, где внутренняя гармония побеждает хаос, где искажения наших жизней выравниваются в стройные линии судеб.
Наталия Бондаренко, искусствовед. Киев, 2024
. . . .
New technologies are filling our world, they create parallel stories and virtual worlds, and documentary photography can answer the question “Where is the truth?” To capture the meaning of what is happening, to convey the truth of life in the living emotions of a person - this is, perhaps, the purpose of a person with a camera.
Master of photo, professional translator, music lover, person of the world - Elena Zheronkina, having heard such characteristics about herself, would be sincerely surprised, because perfectionism does not allow her to treat her work as perfect.
In the early 1990s, she came to Kyiv, and it became her home. The city where ancient history breathes and lives, cyclones of events are born, not always unambiguous, where people known throughout the world were born or formed as creative personalities - Wacław Niżyński, Igor Sikorsky, Boris Lyatoshynsky, Mikhail Bulgakov, Les Kurbas, Alexander Murashko, Ivan Mykolaichuk, Mikhail Boychuk, Nikolay Pirogov,
Nikolay Amosov, Anatoly Solovyanenko, Ivan Karpenko-Kary, Salomeya Krushelnytska… Thus, the destinies of individual people make up the destiny of the city, the fate of the country.
Elena spent her childhood and youth in a small town on the banks of Southern Bug. Perhaps this is where she got her love for silence. And over time, contemplation of silence will become one of her main qualities, the ability to recognise the world around her as an inner, spiritual world. Therefore, photo reports from concerts and vernissages that Elena takes are perceived as a portrait of Time. She,
peering into the faces, contemplating the plasticity of the movements of her characters, like a skilled fisherman catches the most important moment and captures it on camera. From a hundred captured moments, she chooses one frame and does not like staged photographs.
Being a devoted music lover, Elena films concerts. Her reports reflect the feedback between the stage and the audience. She has captured many concerts, and they are always performers of inspiration, impressive, “quality” music. The author seems to have a certain device for recognizing the “highest standard”, such as the one used to determine the authenticity of a precious stone, its carat. The desire
for perfection and the ability to recognize this perfection in another person. After all, you can do even better, brighter, more soulful…
The literature of Taoism and Zen Buddhism, which Elena has been interested in since her youth, becomes a guide to action for the heroine of our story. Trying to recognize the path of truth in every face and gesture of a person who has become the object of her camera, Elena captures the face of the era.
At numerous vernissages, you will hardly find Elena among the guests. She knows how to be invisible. This helps to capture the precious frame, because the heroes of the reports rarely pose for Elena. The frozen moment is always free, it preserves the inertia of movement.
The author has a series of photographs of nature. Elena works in this space of trees, rivers, clouds, grass and birds on the same principle as with people. Under Elena’s close and loving gaze, nature is personified. The music of this amazing woman’s frame is always diverse. She even shoots silence in such a way that we understand, yes, indeed, this is silence that the photographer has captured.
We are expecting personal exhibitions from Elena Zheronkina, which reflect our time from its best, sacred side, where inner harmony conquers chaos, where the distortions of our lives are aligned into harmonious lines of destinies.
Natalia Bondarenko, art critic. Kyiv, 2024
|
|
|
